Коммунарец

Берестечко

Берестечко

Поетична балада

#1

При дорозі під вербою,

Сивий дід на кобзі грає,

Чумаки навколо встали,

Люльки з рота повиймали:

«Розкажи-но, нам, кобзарю,

Що твої діди ще знали,

Бо абетки ми не вчили,

І були шляхи за школу.

Може знаєш про Богдана,

Гетьмана всієї України,

З котрим славні козаки,

В битвах волю здобували,

Як повстали проти ляхів,

Захищати віру нашу...

Якщо маєш що, кажи,

Марно струни не порви,

В мареві далекий шлях,

Вдень у роті висихає,

А як нічку скоротати,

То згадаємо про тебе»

 

#2

Кобза стихла, не дограла,

Чутний голос кобзаря:

«Було діло, чумаченьки,

Було все, як Ви сказали,   

А тепер на Україні -

Дідько вихори здіймає,

Вітер ковилою грає,

Хвилю степом розганяє…

Вільно стало козаку,

Та зітліла вже підпруга,

Коні лише панство возять,

Що гарцює по полях,

Кине здаля косарям:

Шапки геть! – і косо - зирк!

То не з примхи до пошани,

- Оселедець їх лякає,

Дух козацький, нездоланний.

Як нема, то вже глузують,

Роблять все, що забажають,

Аж до нічки темної гуляють,

А тоді трясуться, мов, драглі,

Бо немає схову від народу,

Козака Кармелюка…»

 

#3

Чумаки одразу вголос:

«Е… Кобзаре… Не бунтуй,

Всі ми ходимо під Богом,

Під одним царем від нього,

Нам родину б накормити,

Солі більше, та й погоді,

Краще заспівай нам пісню,

Щоб подалі від острога...»

Відповів на це старий:

«Щоб на те не ваша воля,

Взнали б Ви правдиве слово,

Вам за сіллю далеченько,

А за долею подалі...

Тож присядьте, православні,

Бо не скоре моє слово,

Ще наїздитесь в дорозі,

Дав би Бог усім здоров’я…

Тож почну, коли вже сіли,

Коротеньку байку:

Писок воду хлебче,

Вухами махає,

Що влітає в одне вухо,

В друге вилітає,

Слово – наче горобець,

Вилетить - не схопиш…»

 

#4

Заблукала в полі, як у хащах,

серед трьох ялинок в лісі,

Вільна та країна Україна -

Тільки рветься, пнеться,

Та одначе, геть - на місці,

Гарбузи нікому  не давала,

І сватам по чарці наливала,

Та й дружиною не стала.

От буває: має силу, має волю,

Та немає сили волі,   

Щоб свою державу мати,

Купа гетьманів чимала -

Та як раки, лазять задом.

Тільки за часів Богдана,

Запорізька Січ повстала,

І за Гетьманом Хмельницьким

В бій пішла на шляхту й ляхів.

Взявши в руку булаву,

Показав, де кляті ляхи:

Забувайте, українці, чвари,

Із-за пазух, камені виймайте,

І у ворога, чимдужче, закидайте,

Коней з стайні осідлайте,

Шаблі й списи піднімайте,

Рятувати, йдемо, Україну! 

 

#5

Велич Речі Посполитої,

Згадують завжди поляки,

Утворили автономію в державі,

Тільки так, сказати, на папері,

Католізм, шляхетність, владу,

Запроваджували сейми,

А король із королями,

Танцювали у палацах,

Сики-лярва-польку.

Православних зневажали,

Церкви їхні закривали,

І костьоли гострі будували,

Шляхта вволю мала волі -

Їм злодійство у законі,

Влада, Гетьману підвладна,

Привілеї шляхті дарувала,

Інших бидлом називала.

Злі вони, як шершні стали,

Як з Московії прогнали.

Поки ляхи там блукали,

Козаки кордони, з півдня,

Від татар і турок захищали.

Мабуть клепки бракувало,

Що ми браття і слав’яни,

Почали знущатися з народу,

У католиків їх переробляти,

Шляхта владна українська,

Католичну перейняла віру,

А простий народ терпів,

І страждав за віру рідну.

 

#6

Отже, встали майже всі, хто міг:

- Козаки із запоріжців, реєстрових,

В першу чергу, більше забажали,

Щоб позбутися нахабних ляхів,

- З міст та сел - голота із торбами,

Щоб каміння замість хліба,

Закидати шляхтичу у рота,

- З панщини - холопи позбігали,

З косами й дубовими ціпками,

Щоб панам горби зрівняти,

- Вільний селянин з вилками,

Від землі й родини відірвався,

Щоб себе міг прокормити якось.

Гетьман, же, бажав помститись,

За дружину, за наругу, і за сина,

Вщент, забитого, на смерть.

І шукав, Богдан серед сусідів,

З ким можливо бити клятих -

До московського царя подався,

Але той не побажав братам,

Щоб надати допомогу ратню,

Їм Сибір здалася до вподоби,

А полякам й українцям, потаємно,

Побажали кров’ю, щиро, постікати,

Щоб загарбати усе у певний час.  

Кинувся Богдан таки до Криму,

Хоч і бився з ними, до нестями:

Ще не раз про те, він пошкодує -

Іншого не мали шляху, на той час.

 

#7

«Вибачайте, нам, неві’гласам…

І кобзаре… Буде сивині пошана…

Та не раз напившись медової,

Козаки здіймалися на бучу…

Що з того, що всі повстали,

Й до тепер, ми ходимо з торбами,

А пани при вході до маєтків,

Хлопчиків за козачків тримають…

Нащо ж було човна розгойдати,

Щоб усіх у річку покидати?

Нащо ж було ті універсали,

До громади підкидати на майдані,

Щоб назавтра - ще податків,

Крім законних, змалювати?»-

Так похилі чумаки кобзаря спитали…

«Я б сказав, Вам, любі друзі,

Та не народилася на світ,

Ще така людина, щоб …

Щоб відповідь дала,

на ваше запитання…

Той не крийте мене словами,

Бо не в змозі я відповідати…»-

Так казав крізь сльози дід… 

 

#8

Ой, козаче, вільна птаха,

Мабуть, знаєш свою справу,

Завжди влізеш у пригоду:

Де козак - там смерті не буває,

Де гуляє сама смерть -

Козака там не шукають…

І сидів Богдан на кручі,

Серце запліталося  у тузі,

За країну та за посполитів,

Думка в небо виривалась,

У безвиході  шукала вихід,

У далекий вирій вирушала,

Та додому знову поверталась,

Слава Хмелю! – Чує він…

Ясна річ, заслугу добру має,

Бо здобув він перемоги:

Жовті Води пам’ятають,

Корсунь - ляхів ще лякає…

Та от думка б’є у тім’я –

На кого ж надію мати?

От король збирає військо,

Сунеться невдовзі на країну -

Кримській хан – мінливий,

Наче дійсно хитра жінка;

То проявить ласку, наче кицька,

То до зради, вельми схильний,

Руський цар свої кордони,

Ледь від посполитів схороняє,

Не до честі царської, угоду,

Із поляками, що має, розірвати.

Треба військо підіймати,

Йти на землю короля поляків -

Вирушати на кроваву битву.

 

#9

Битву можна програвати,

Ще задовго до її початку -

Може, боже провидіння,

Іспит хоче влаштувати,

Тяжкий рік для України,

Поєднався з долею Богдана.

Ще і шаблі не схрестились,

А вовки вже в лісі виють,

З Польщі холодом вітрить,

Тягне із душком отрути:

Матка боска, схизмат Хмель!

Віра сильна, аж за край,

Гетьманша, неначе божевільна,

Бризнути отрутою не встигла,

Серце, все ж, знекровила Богдана:

Згоду дав на страту жінки,

Тої, що кохав так палко,

Відтепер він одружився,

З жінкою, яка його не зрадить,

За яку він буде битись –

З Україною, навіки-вічні.

Буде битва, вкрай важлива,

Все ж таки і не остання,

І коли прийдеться поступитись,

Краще се вчинити у баталії,

Ніж у мирних перетрактаціях,

І все це -  незначне і другорядне

- Для України час важливий…

 

#10

Сокіл на хоругвах тріпотить,

Очі поперед усіх у небі має,

Ось, побачив золотаву птаху,

Що шугала від землі до неба.

То не здобич шуляк виглядає,

То гусари королівські в пір’ях,

Позолотою на латах грають,

По боках драгуни у шоломах -

Піхотинці, відчайдушні сильно,

І до того ж, коней добрих мають,

А попереду усіх, смільчаки улани,

З козаками у двобої, шаблі затупляють.

На горбах заховані, у кущах гармати,

Дуже їх жовніри, пильно сторожують.

Сокіл чигиринський, без своїх вагань,

На суперника кидається одразу,

Танок смерті - для когось останній,

Інший - буде пити крові вволю.

Славна мить козацького життя,

Коні мчать в поту і в піні вітром

Гострий спис на кінчику несе,

Заворожену на сонці смерть,

Тільки вже назад, немає вороття,

Як немає козака без слави!

Покою не мали тиждень терези,

Перемоги чергувались, то поразки,

Бо вирішує усе фортуна або зрада,

Залишається на Бога сподіватись.

Хан Іслам-Гірей, що третій, з Криму,

Був тоді союзником Богдана,

Обстрілів гарматних, польської навали,

Не витримують ординці, отакого страху,

 - В лоб татари з шляхтою не б’ються,

Тож зібрали речі і давай тікати.

Гетьман гнівний блиск своїх очей,

Під кущавими бровами не ховає,

Навздогін летить з замісником,

Щоб  якось татар опанувати,

Що там сталося, ніхто не знає,

Але гетьман не втікав від битви,

Хан віддав його під особисту варту.

Був незламний дух – і не зламався,

Тільки розпач на душі і в серці,

Бо без гетьмана немає війська,

Шальки терезів схилилися до Польщі.

Не змогли, козаки, довго опиратись,

Проти рейтарів в чорних латах,

Відступати почали не кращим чином,

Хтось знайшов собі могилу у болоті,

Хтось отримав смерть швидку від кулі,

Тільки про полон, ніхто не думав,   

Знали ж козаки, що, на них чекає.

 

#11

Щоб не цю програли битву, або іншу,

Все єдино, переможець, має перше слово:

«Матка боска, як бога кохам,

То знаменито, є пане - вирішальна!»

Та не в полі, у двобої, пишуться угоди -

Там, де ближче і рукою, поділити небо.

Берестечко… Берестечко, роки пролітають,

Заросли могили у болоті, рясно лепехою,

Довго спокою не мали, загублені душі,

Але ті, хто вижив, шаблі знову наточили,

Ще не раз давали лупня, отим кровосісям.

Корсунь, Жовти води - перші перемоги,

Дарували славу, гетьману Хмельницькому,  

Поле Берестечко - перша значуща поразка,

Славу козаки дістали, бо їх люди пам’ятають,

І немає там могил,  з хижаком орлячим.

Отже, чумаченьки, хай вам Боже допоможе,

шлях до солі - вашим потом щедро вкритий,

А до волі шлях – козацькою кров’ю залитий,

Та чужинцям, шляхом тим, краще не гуляти,

І хай собі риють могили, обабіч іншого шляху.

На цьому, шановні, буду з вами прощатися,

А коли розкриється вночі чумацький шлях ,

То згадайте і мене, будь-яким добрим словом…

 

Кінець ... поки що...